Настанови від Мирослава Мариновича

Він їх виголосив на Форумі відповідальних християн.

А Збруч надрукував. Я прочитав з величезним задоволенням - сподіваюсь, не я один. І побачив певний план реалізації задекларованих ідей. Реалізації для кожного з тих, хто з паном Мирославом в тому залі погодився. Але, звісно, і за межами залу також.

1. Політичний камінг-аут

Як хто не знає, що таке камінг-аут, то йдеться про публічне оголошення своєї орієнтації. В нашому випадку політичної. Дійсно, наші політики, включно з вищими посадовими особами, не сказали людям про свої політичні переконання. Зрештою, це робить їх не політиками, а політиканам, що скочуть між політпроектами в пошуках особистого зиску. Аж ніяк не народного щастя. А політичні ідеології відомі світу такі: соціалістична, ліберальна, націоналістична і, нарешті, християнсько-демократична. Тож свій рух в політику кожен з нас має починати з власного визначення.

Свідомий громадянин має політичні переконання. Несвідомий, аполітичний є іграшкою в руках популістів. Як визначитись? Навчатись. І прислухатись до власного серця, бо знання - то тільки база, вихідна точка. Знання допомагають, але не можуть замінити волю людини, відчуття власних цінностей, власного бачення, власного ставлення до світу.

2. Пошук своєї партії

Власні політичні переконання можуть бути підтримані певною партією, що вважає для себе головним чи базовим певний ідеологічний напрямок. Але партій такого напрямку може бути багато: дві, три. Яка з них підходить найкраще? Треба розібратись.

А як нема підходящої? В одній програма непевна, в іншій люди не викликають довіри. Тут ніхто не порадить, тут треба визначатись самостійно.

3. Участь в політичному процесі

Як мінімум - підтримка своєї партії на виборах. З ідеологічних причин, не за гречку і не заради обіцянок галасливого лідера. Саме з міркувань підтримки базової ідеології даної партії і конкретної команди політиків, що презентувала партійну програму і намагається її виконати.

Тут знов постає питання навчання. Але цього разу вже не загальнополітичного, а фахового, галузевого. Неможливо кожному з нас розбиратись в економіці і освіті, медицині і екології. А партія потребує знань і досвіду кожного свого члена чи симпатика. Аби мати галузеві програми дійсно науково забезпечені і практично реалізовані. Тож треба працювати?

Відтак членські внески не є єдино можливою формою підтримки партії. Партійна робота буває різна, і виконувати її мають люди, різні за освітою і фахом, але в кожному місті чи селі. То як є можливість зробити щось для своєї партії, то треба скористатись. Тільки миром можна зрушити країну, то спільна робота.

А як є здібності, освіта, то треба подумати і про участь в роботі місцевої ради. Від своєї партії. Може для початку не у якості кандидата, а участю в партійній команді, що готує для депутатів інформацію, проводить розрахунки, вивчає законодавство. Управління державою чи й селом - то робота. Не віддаваймо її нікому.

4. І що далі?

О, далі треба план показати зацікавленим людям, може вони знайдуть що додати? А може підправити, уточнити чи переформулювати - це ж поки що тільки начерк, ідея, хоч і практична. Безумовно, як пан Мирослав додасться до того обговорення, то буде найкраще, втім, кожен може братись за цю роботу самостійно. Або в рамках громадської організації, що взяла курс на християнську демократію. Партії ж поки що нема? Ну то і будуймо партію.

А тут продовження Форуму. Вже в дистанційному варіанті.

----

Я з часом знайшов в Мережі ще й такий текст. Думаю, він вдало доповнює сказане раніше.